Чи справді нам не вистачає часу?

І знову все спочатку... Це я про свій блог, матеріалів для якого з часу останнього запису накопичилося і в голові, і в чорновиках. Кожен день - особливий, несе свої турботи і несподіванки, і все частіше промовляєш фразу "Немає часу...". Так виправдовуєшся перед собою, рідними, близькими і ближніми...І дійсно, кого не спитай - у всіх "не вистачає часу" - щоб провести час з друзями, поїхати на інший край міста, аби побачити старих знайомих чи просто пройтися засніженим полем, лісом... Нам не вистачає часу на живе спілкування, ми давно забули, що таке писати листи - справжні, у конвертах, на який потім ставлять поштовий штамп, а потім на який чекають тижнями...У нас інколи не вистачає часу, аби затриматися на хвилину, поглянути у такі рідні, до болю знайомі очі і сказати всього 3 слова, які здатні перетворити найзимовіший день у найсонячніший літній. Навіть сьогодні, коли святкують день св. Валентина, або, правильніше сказати, День закоханих, оскільки свято не є власне православним - ми обмежуємося кулькою у вигляді сердечка чи смайликом у мессенджері. Я не сприймаю це свято як день пам'яті мученика Валентина - за православним календарем його пам'ять згадується у серпні. А Днем закоханих, точніше - Днем сім'ї, вірності та любові, є день пам'яті князів Петра та Февронії, 8 липня. Але чому не сприйняти цю дату як ще один привід нагадати близьким людям - і не лише "половинці", як вони нам близькі і як ми  їх ЛЮБИМО? Сказати теплі слова - це менше хвилини. Подарувати посмішку і погляд - одна мить. Але ми поспішаємо, відводимо погляд і надто рідко усміхаємося... В чому ж причина? Навіть якщо слідувати теорії, що у добі, якщо порівнювати з плином часу за часів Христа, не 24 години, а лише 16 - кілька хвилин на день можна приділити для теплих слів - ближнім, рідним і зовсім незнайомим, які зустрічаються нам по життю. Ранком варто вийти з будинку з посмішкою - і мінімум десять людей, з якими можна зустрітися по дорозі на роботу/навчання/у справах отримають свою порцію заряду позитиву. А хтось одразу ж і віддячить - посмішкою у відповідь. Прості речі, дрібниці, але з них складається життя. І не обов'язково чекати 14 лютого, 8 липня чи дня Валентина у серпні - любити потрібно кожного дня. І найсправжніша любов - то не тільки посмішки і слова, а таємна молитва за тих, хто поруч -був, є чи буде.Ні, я не засуджую нікого, адже у самої часто "немає часу". Та з власного досвіду скажу, що не просто молитва, але й добра думка про людину має своє значення. І справи теж починаються з думок. Сьогодні варто хоч на мить згадати людину, яка колись просто простягнула руку допомоги чи розділила каву за душевною розмовою, а завтра вже з'явиться час подзвонити чи написати  їй, або ж згадати, стоячи перед Святим Образом у святковому храмі.
Життя коротке, тож маємо використати цей час з максимальною користю для себе - на ЛЮБОВ до інших!